З невимовного болю Франкового серця постала збірка „Зів’яле листя” (1896р., яка створювалася більше 10 років). А тому й пісні в ній – „то голосні ридання”, „підстрелені пташки”, зойки враженого серця і душі.Під тягарем життєвих обставин 40-ка річний поет втомився, знесилився, почувався „зраненим звіром”, що тікає у нетрі. Любовна драма надломила його морально, надірвала душу, переповнила все його єство нестерпною мукою. Були ще невдачі і в громадській сфері – переслідування письменника польською й українською реакцією, його третє ув’язнення, недопущення викладання у Львівському університеті. Особисті і громадські мотиви переплелись у душі поета і знайшли поетичне відображення у збірці „Зів’яле листя”.
Недаремно Франко дав збірці підзаголовок „Лірична драма”.
Збірка складається з трьох розділів, образно названих жмутками. Три „жмутки” – це три дії, зміст яких – життя і нещасливе кохання ліричного героя. Конфлікт дуже напружений: адже тричі йому „являлася любов”, тричі „в руці від раю ключ держала” і тричі поет втрачає надію на щастя, прокляв життя і поклав йому край. Нерозділене кохання залишило по собі „невтишиму тоску”, засипавши снігом сподіване: „Замерзли в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересохла”. І.Франко знесилився, відчув неймовірну втому і пекучий біль, з якого і постали оті „ридання голосні” – пісні.
Як уже згадувалося, збірка складається з трьох „жмутків”. У перших двох „жмутках” – інтимна лірика, що передає глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання. Лірика третього „жмутка” – найсуб’єктивніша. Провідна тема цих поезій – трагічні переживання поета, зумовлені тяжкими умовами життя та нерозділеним коханням. (Обставини розлучили його з коханою дівчиною – Ольгою Рошкевич, до якої він серцем линув і прагнув поєднати з нею своє життя).
Отож, розпочнемо роботу над збіркою з поезії „Тричі мені являлася любов”. (Зачитую поезію ст. 145-147 І.Франко т. 1. Бібліотека української літератури).
У поета було три великих кохання у житті : Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Журовська.
Автор точно і тонко подає образи коханих жінок, наче тонким різцем вирізьблює їх із граніту. Для непорочної чистої Ольги, її високої духовності Франко вживає символ запозичений з Біблії ,- білу лілію:
Одна несміла, як лілія біла
З зітхання й мрій уткана, із основ
Сріблястих, мов метелик підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла
І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча як розквітлий свіжогай.
Юзефа Дзвонковська постає в образі „гордої княгині”. Ця дівчина була надзвичайної краси І.Франко просив руки і серця в Юзефи, але вона знала, що хвора на туберкульоз, і відмовилася від щастя, щоб у скорому часі не травмувати коханого своєю смертю. Померла Юзефа тридцятилітньою, працювала народною вчителькою.
Явилась друга – гордая княгиня,
Бліда мов місяць, тиха і сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
„Мені не жить, тож най умру одна!”
І мовчки щезла там, де вічно темно.
До образу третьої коханої І.Франко підбирає зовсім інші символи. Целіна Журовська, жінка надзвичайно примхливого й гордого характеру, не відповіла на любов поета. Ось чому в його уяві вона „женщина чи звір”, „сфінкс”.
Явилась третя - женщина чи звір?
Глядиш на неї – і очам приємно,
Впивається її красою зір.
Та разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.
Народними піснями стали вірші „Ой ти, дівчино, з горіха зерня”, „Червона калино, чого в лузі гнешся?”, „Чого являєшся мені ...”.
У вірші „Ой ти, дівчино, з горіха зерня” добре показано переживання ліричного героя через свою нерозділену любов. Кохана, вродлива і мила, але не приступна й безжальна. Поет передає контрастними порівняннями, які властиві народній пісні.
(Звучить ліричний вірш „Ой ти, дівчино, з горіха зерня” (читає учень класу). ст. 128 т.1.).
Народнопоетичними засобами Франко відтворює драматизм палкої любові героя ліричної драми, показує суперечливість його почуттів. Для нього мила, яку він втратив, водночас є радощі і горе. Лишилась тільки невгасима любов, яка ранить його серце:
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Тебе видаючи любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
Ця поезія покладена на музику композитором А. Кос-Анатольським.
Також хвилюючою є лірична поезія „Червона калино, чого в лузі гнешся?” написана в стилі української народної пісні і нагадує відому народну пісню „Червона калино, чого в лузі стоїш?”. (Учні декламують поезію „Червона калино, чого в лузі гнешся?” у формі діалогу. ст. 128 т. 1.).
Ця поезія написана у формі діалогу між червоною калиною і дубом, характерним для народної пісні.
За народною українською піснею символікою в образі червоної калині уособлено вродливу дівчину, а в образі дуба – молодого парубка. В поезії дуб виступає як символ сили. Він у своїх звертаннях запитує у калини: „Червона калино, чого в лузі гнешся?”.
А калина з глибоким сумом відповідає, що дуб своїм гіллям закрив їй сонце, підточив сили, тому вона не може рости вгору.
У вірші своєрідно поєднуються елементи літературного й народнопоетичного стилю. Часто вживаними риторичними запитаннями підсилюється увага до глибоких переживань героя, викликається співчуття до важкого внутрішнього стану людини.
Ритміка поезії „Червона калино ...” чітко виражена і передає настрій поетичних героїв.
Засобами уособлення поет майстерно відобразив у прагненнях калини до світла і сонця – любов до життя, важкі переживання людини за гірку долю свою.
Поезія відзначається глибоким ліризмом і високою музичністю. Вона покладена на музику композитором Надененком і виконується як ліричний квартет у стилі народних пісень.
А ця поезія належить до шедеврів світової інтимної лірики. (Звучить поезія „Чого являєшся мені у сні?” - зачитується вчителем).
Вірш уражає силою кохання, надривно-зажуреним вибухом людського почуття. Його серце, сповнене великої і чистої любові, страждає від нерозділеного почуття. Він сумно питає свою долю, чому милий образ не покидає зранену любов’ю душу, хоч це лише посилює її муки. Ліричний герой звертається до коханої:
Чого являєшся мені сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Герой щиро кохає свою милу, хоч вона й згордувала ним. Довга розлука посилила в його серці жагучу скорботність, хвилювання. Глибокі переживання він висловлює у піснях сумних:
В життю ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні – пісні.
Завершується лірична пісня-романс звертанням до своєї зіроньки коханої з проханням з’являтися хоч уві сні, дарувати радість і оживляти його стомлене серце.
Цей твір за формою найбільш віддалений від фольклору і разом з тим внутрішньо тісно пов’язаний з фольклорною інтимною лірикою (з народними піснями про кохання)..
Немає коментарів:
Дописати коментар