середа, 11 січня 2012 р.

Драма "Украдене щастя" - найвизначніший сценічний твір І. Франк

Драматичні твори І. Франка є визначним внеском у розвиток української драматургії. У цьому жанрі він виступив як великий новатор драматичної форми, знавець театрального мистецтва і палкий борець за розвиток народного українського національного театру.

Драматургічна творчість Франка припадає переважно на дев'яності роки. Але ще на початку своєї літературної діяльності під впливом «Слова о полку Ігоревім» він написав історичну драму «Три князі на один престол» (1874), а роком пізніше — «Славой і Хрудош» (залишилась незакінчена). Крім цих ранніх спроб, драматургічна спадщина Франка складається з чотирьох п'єс великого розміру і п'яти одноактних.

Найвизначнішими творами є п'єси «Сон князя Святослава», «Рябина», «Учитель». Вершиною драматургічного таланту Франка є його драма з сільського життя «Украдене щастя», написана 1893 року. В основі п'єси лежить народна «пісня про шандаря», яку записала приятелька Франка Махайлина Рошкевич у 1878 році в селі Лолині Стрійського повіту.

За жанром «Украдене щастя» — соціально-психологічна драма, сюжет якої являє собою традиційний «любовний трикутник»: Михайло Гурман — Анна — Микола Задорожний.

У кожного, хто знайомиться з п'єсою, природно постає питання: у кого ж вкрадено щастя і хто украв?
Відповісти однозначно на це питання неможливо. Річ у тім, що жоден з трьох головних персонажів повного щастя ніколи не зазнав: Анну обманом розлучили з бідним парубком Михайлом, видали за набагато старшого нелюба; Михайло опинився в австрійській армії, а далі в жандармах, остаточно зіпсувавши свій і до того нестриманий характер; працьовитий бідняк Микола бачить тугу Анни і радий хоча б невеличкій її прихильності. Та розпались й ті убогі уламки щастя, коли з'явився у селі жандарм — тепер явно властолюбний, озлоблений на людей Михайло Гурман. І давні кривди, і спалах давнього кохання, і крах сім'ї та моральних обов'язків — усе змішалося в один клубок, загострилось до апогею.

Зав'язкою драми стала зустріч Анни з жандармом Михайлом, зустріч, що все перевернула в житті героїні. В душі жорстоко ошуканої братами жінки борються почуття обов'язку перед чоловіком, почуття жіночої честі з почуттям палкої любові, що розгорілася з новою силою. У цьому поєдинку перемагає окрадена любов, бо за нею правда.

Чесний трудівник Микола Задорожний, чоловік Анни, теж не зазнав у житті щастя. Замолоду гірко бідував. Наймитуючи у багатіїв, він збирав гріш до гроша, щоб стягтися на власне господарство. Світлим променем у житті Миколи була Анна. Та й цей промінь погас для нього. Вбитий горем, він занедбує господарство, втрачає сенс життя, намагається втопити горе в горілці. Та горілка не допомагає. Настає момент, коли Микола у своїй хаті сокирою смертельно ранить Михайла. Така розв'язка конфлікту.

Вмираючи, Михайло не видає Миколи, а всю вину бере на себе. Цей вчинок характеризує Михайла як людину, не зовсім зіпсовану умовами життя, службою в жандармерії. В Михайла частково залишилась та мужня доброта, якою він відзначався в юності. Та була вона десь на дні душі, тому й проявилася в останні хвилини життя героя.

Михайло — не причина трагедії Анни й Миколи. Він сам — змучена, душевно зранена й окрадена людина, що трагічно гине, марно намагаючись відібрати своє щастя.

Ким окрадені герої п'єси? Що загородило їм дорогу до щастя?
У своїй драмі письменник правдиво розкриває умови життя галицького села, задавленого приватницькими законами, владою землі, темнотою й забобонами. Проти тих темних соціальних сил, що крали щастя у людей, і спрямована п'єса. Драматург підводить глядача до думки, що винні у всьому суспільні порядки, за яких багатий пригнічує бідного, сильний — слабкого, освічений — темного.

1893 року п'єса «Украдене щастя» була поставлена на сцені Львівського театру і пройшла з небаченим досі успіхом, справивши величезне враження на глядача. Одна з львівських газет після прем'єри «Украденого щастя» писала: «П'єса Франка... зробила могутнє враження... То не ідилія народу, витворена тільки розумом, не солоденька фантастична річ, то річ, створена на реальному тлі, і головна її користь для народу — правда, яку так рідко знайдете у так званих «народних» п'єсах».

Виставою драми на сцені Київського державного академічного українського драматичного театру імені І; Франка вписано славну сторінку в історію українського театрального мистецтва. Видатні майстри сцени — А. Бучма — в ролі Миколи Задорожного, Н. Ужвій, яка створила образ Анни, М. Добровольський — виконавець ролі Михайла Гурмана — з великою мистецькою силою розкрили створені Франком образи. А екранізація драми «Украдене щастя» в постановці театру, який носить ім'я письменника, дала можливість мільйонам глядачів ознайомитись із цим видатним твором.

неділя, 8 січня 2012 р.

Як син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почуваю себе до обов'язку віддати працю свого життя тому простому народові.

Іван Франко

Музей – оселя родини Івана Франка.


Підгірки.
Адреса:
вул. Івано-Франківська, 22 ,
м. Калуш, 77300
тел.: (03472) 2-58-60
Опис:
Музей відкрито у 1992 р. на підставі рішення виконавчого комітету Калуської міської ради № 126 від 14.06.1989 року.
Приміщення збудоване в 1935 р. сином брата Івана Франка - Омеляном Франком. В музеї-оселі відкрито чотири кімнати. Перша кімната розповідає про життєвий і творчий шлях І. Франка: фото дитячих років, студентського періоду життя, похилих літ Каменяра. Чільне місце в цій кімнаті займає родинне дерево франкового роду. Друга кімната музею містить матеріали про родину Онуфрія Франка у Підгірках і куток священика, поета і просвітницького діяча Антіна Могильницького, творчість якого високо оцінив Іван Франко.Третя кімната – «Франкова світлиця».
Вражають красою і оригінальністю речі родини Онуфрія Франка.Остання кімната називається «Іван Франко і Смольський». Тут виставлені картини митця. Григорій Смольський залишив спомин про І. Франка, зокрема, про приїзд письменника на похорон брата Онуфрія у 1913 р.
В музеї проводиться пошукова та дослідницька робота, відбуваються семінари вчителів, франкові читання, дитячі Ронки, виставки декоративно-ужиткового мистецтва.
Робочі дні: неділя – четвер.
Вихідні дні: п’ятниця – субота.
Години роботи: з 10:00 до 17:00 год.
Обід: з 12:00 до 12.30 год.
Музей увійшов до переліку об'єктів, перевірених на рівень доступності для людей з особливими потребами.
Коротка характеристика з точки зору можливості відвідування людьми з особливими потребами:
Поблизу музею розташовується стоянка. Щоб дістатись до музейного подвір’я, необхідно спуститись п’ятьма досить високими сходинками. До входу в музей ведуть 3 високі сходинки. Пандусів немає.


















Лiтературна спадщина Iвана Франка.

вівторок, 3 січня 2012 р.

Дім, який збудував Франко

Вулиця Франка



"Іван Франко - це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України. України і людськості"


Максим Рильський

Ми покрокуємо далі стежками ліричної поезії І.Франка, але вже не того Франка-патріота, а „закоханого юнака”, в душі жагуче молодого і юного.

З невимовного болю Франкового серця постала збірка „Зів’яле листя” (1896р., яка створювалася більше 10 років). А тому й пісні в ній – „то голосні ридання”, „підстрелені пташки”, зойки враженого серця і душі.
Під тягарем життєвих обставин 40-ка річний поет втомився, знесилився, почувався „зраненим звіром”, що тікає у нетрі. Любовна драма надломила його морально, надірвала душу, переповнила все його єство нестерпною мукою. Були ще невдачі і в громадській сфері – переслідування письменника польською й українською реакцією, його третє ув’язнення, недопущення викладання у Львівському університеті. Особисті і громадські мотиви переплелись у душі поета і знайшли поетичне відображення у збірці „Зів’яле листя”.

Недаремно Франко дав збірці підзаголовок „Лірична драма”.
Збірка складається з трьох розділів, образно названих жмутками. Три „жмутки” – це три дії, зміст яких – життя і нещасливе кохання ліричного героя. Конфлікт дуже напружений: адже тричі йому „являлася любов”, тричі „в руці від раю ключ держала” і тричі поет втрачає надію на щастя, прокляв життя і поклав йому край. Нерозділене кохання залишило по собі „невтишиму тоску”, засипавши снігом сподіване: „Замерзли в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересохла”. І.Франко знесилився, відчув неймовірну втому і пекучий біль, з якого і постали оті „ридання голосні” – пісні.
Як уже згадувалося, збірка складається з трьох „жмутків”. У перших двох „жмутках” – інтимна лірика, що передає глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання. Лірика третього „жмутка” – найсуб’єктивніша. Провідна тема цих поезій – трагічні переживання поета, зумовлені тяжкими умовами життя та нерозділеним коханням. (Обставини розлучили його з коханою дівчиною – Ольгою Рошкевич, до якої він серцем линув і прагнув поєднати з нею своє життя).
Отож, розпочнемо роботу над збіркою з поезії „Тричі мені являлася любов”. (Зачитую поезію ст. 145-147 І.Франко т. 1. Бібліотека української літератури).

У поета було три великих кохання у житті : Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Журовська.
Автор точно і тонко подає образи коханих жінок, наче тонким різцем вирізьблює їх із граніту. Для непорочної чистої Ольги, її високої духовності Франко вживає символ запозичений з Біблії ,- білу лілію:

Одна несміла, як лілія біла
З зітхання й мрій уткана, із основ
Сріблястих, мов метелик підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла
І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча як розквітлий свіжогай.

Юзефа Дзвонковська постає в образі „гордої княгині”. Ця дівчина була надзвичайної краси І.Франко просив руки і серця в Юзефи, але вона знала, що хвора на туберкульоз, і відмовилася від щастя, щоб у скорому часі не травмувати коханого своєю смертю. Померла Юзефа тридцятилітньою, працювала народною вчителькою.

Явилась друга – гордая княгиня,
Бліда мов місяць, тиха і сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
„Мені не жить, тож най умру одна!”
І мовчки щезла там, де вічно темно.

До образу третьої коханої І.Франко підбирає зовсім інші символи. Целіна Журовська, жінка надзвичайно примхливого й гордого характеру, не відповіла на любов поета. Ось чому в його уяві вона „женщина чи звір”, „сфінкс”.

Явилась третя - женщина чи звір?
Глядиш на неї – і очам приємно,
Впивається її красою зір.
Та разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.

Народними піснями стали вірші „Ой ти, дівчино, з горіха зерня”, „Червона калино, чого в лузі гнешся?”, „Чого являєшся мені ...”.

У вірші „Ой ти, дівчино, з горіха зерня” добре показано переживання ліричного героя через свою нерозділену любов. Кохана, вродлива і мила, але не приступна й безжальна. Поет передає контрастними порівняннями, які властиві народній пісні.
(Звучить ліричний вірш „Ой ти, дівчино, з горіха зерня” (читає учень класу). ст. 128 т.1.).
Народнопоетичними засобами Франко відтворює драматизм палкої любові героя ліричної драми, показує суперечливість його почуттів. Для нього мила, яку він втратив, водночас є радощі і горе. Лишилась тільки невгасима любов, яка ранить його серце:

Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Тебе видаючи любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.

Ця поезія покладена на музику композитором А. Кос-Анатольським.
Також хвилюючою є лірична поезія „Червона калино, чого в лузі гнешся?” написана в стилі української народної пісні і нагадує відому народну пісню „Червона калино, чого в лузі стоїш?”. (Учні декламують поезію „Червона калино, чого в лузі гнешся?” у формі діалогу. ст. 128 т. 1.).

Ця поезія написана у формі діалогу між червоною калиною і дубом, характерним для народної пісні.
За народною українською піснею символікою в образі червоної калині уособлено вродливу дівчину, а в образі дуба – молодого парубка. В поезії дуб виступає як символ сили. Він у своїх звертаннях запитує у калини: „Червона калино, чого в лузі гнешся?”.

А калина з глибоким сумом відповідає, що дуб своїм гіллям закрив їй сонце, підточив сили, тому вона не може рости вгору.

У вірші своєрідно поєднуються елементи літературного й народнопоетичного стилю. Часто вживаними риторичними запитаннями підсилюється увага до глибоких переживань героя, викликається співчуття до важкого внутрішнього стану людини.

Ритміка поезії „Червона калино ...” чітко виражена і передає настрій поетичних героїв.

Засобами уособлення поет майстерно відобразив у прагненнях калини до світла і сонця – любов до життя, важкі переживання людини за гірку долю свою.

Поезія відзначається глибоким ліризмом і високою музичністю. Вона покладена на музику композитором Надененком і виконується як ліричний квартет у стилі народних пісень.

А ця поезія належить до шедеврів світової інтимної лірики. (Звучить поезія „Чого являєшся мені у сні?” - зачитується вчителем).

Вірш уражає силою кохання, надривно-зажуреним вибухом людського почуття. Його серце, сповнене великої і чистої любові, страждає від нерозділеного почуття. Він сумно питає свою долю, чому милий образ не покидає зранену любов’ю душу, хоч це лише посилює її муки. Ліричний герой звертається до коханої:
Чого являєшся мені сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Герой щиро кохає свою милу, хоч вона й згордувала ним. Довга розлука посилила в його серці жагучу скорботність, хвилювання. Глибокі переживання він висловлює у піснях сумних:

В життю ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні – пісні.

Завершується лірична пісня-романс звертанням до своєї зіроньки коханої з проханням з’являтися хоч уві сні, дарувати радість і оживляти його стомлене серце.

Цей твір за формою найбільш віддалений від фольклору і разом з тим внутрішньо тісно пов’язаний з фольклорною інтимною лірикою (з народними піснями про кохання)..