Драматичні твори І. Франка є визначним внеском у розвиток української драматургії. У цьому жанрі він виступив як великий новатор драматичної форми, знавець театрального мистецтва і палкий борець за розвиток народного українського національного театру.
Драматургічна творчість Франка припадає переважно на дев'яності роки. Але ще на початку своєї літературної діяльності під впливом «Слова о полку Ігоревім» він написав історичну драму «Три князі на один престол» (1874), а роком пізніше — «Славой і Хрудош» (залишилась незакінчена). Крім цих ранніх спроб, драматургічна спадщина Франка складається з чотирьох п'єс великого розміру і п'яти одноактних.
Найвизначнішими творами є п'єси «Сон князя Святослава», «Рябина», «Учитель». Вершиною драматургічного таланту Франка є його драма з сільського життя «Украдене щастя», написана 1893 року. В основі п'єси лежить народна «пісня про шандаря», яку записала приятелька Франка Махайлина Рошкевич у 1878 році в селі Лолині Стрійського повіту.
За жанром «Украдене щастя» — соціально-психологічна драма, сюжет якої являє собою традиційний «любовний трикутник»: Михайло Гурман — Анна — Микола Задорожний.
У кожного, хто знайомиться з п'єсою, природно постає питання: у кого ж вкрадено щастя і хто украв?
Відповісти однозначно на це питання неможливо. Річ у тім, що жоден з трьох головних персонажів повного щастя ніколи не зазнав: Анну обманом розлучили з бідним парубком Михайлом, видали за набагато старшого нелюба; Михайло опинився в австрійській армії, а далі в жандармах, остаточно зіпсувавши свій і до того нестриманий характер; працьовитий бідняк Микола бачить тугу Анни і радий хоча б невеличкій її прихильності. Та розпались й ті убогі уламки щастя, коли з'явився у селі жандарм — тепер явно властолюбний, озлоблений на людей Михайло Гурман. І давні кривди, і спалах давнього кохання, і крах сім'ї та моральних обов'язків — усе змішалося в один клубок, загострилось до апогею.
Зав'язкою драми стала зустріч Анни з жандармом Михайлом, зустріч, що все перевернула в житті героїні. В душі жорстоко ошуканої братами жінки борються почуття обов'язку перед чоловіком, почуття жіночої честі з почуттям палкої любові, що розгорілася з новою силою. У цьому поєдинку перемагає окрадена любов, бо за нею правда.
Чесний трудівник Микола Задорожний, чоловік Анни, теж не зазнав у житті щастя. Замолоду гірко бідував. Наймитуючи у багатіїв, він збирав гріш до гроша, щоб стягтися на власне господарство. Світлим променем у житті Миколи була Анна. Та й цей промінь погас для нього. Вбитий горем, він занедбує господарство, втрачає сенс життя, намагається втопити горе в горілці. Та горілка не допомагає. Настає момент, коли Микола у своїй хаті сокирою смертельно ранить Михайла. Така розв'язка конфлікту.
Вмираючи, Михайло не видає Миколи, а всю вину бере на себе. Цей вчинок характеризує Михайла як людину, не зовсім зіпсовану умовами життя, службою в жандармерії. В Михайла частково залишилась та мужня доброта, якою він відзначався в юності. Та була вона десь на дні душі, тому й проявилася в останні хвилини життя героя.
Михайло — не причина трагедії Анни й Миколи. Він сам — змучена, душевно зранена й окрадена людина, що трагічно гине, марно намагаючись відібрати своє щастя.
Ким окрадені герої п'єси? Що загородило їм дорогу до щастя?
У своїй драмі письменник правдиво розкриває умови життя галицького села, задавленого приватницькими законами, владою землі, темнотою й забобонами. Проти тих темних соціальних сил, що крали щастя у людей, і спрямована п'єса. Драматург підводить глядача до думки, що винні у всьому суспільні порядки, за яких багатий пригнічує бідного, сильний — слабкого, освічений — темного.
1893 року п'єса «Украдене щастя» була поставлена на сцені Львівського театру і пройшла з небаченим досі успіхом, справивши величезне враження на глядача. Одна з львівських газет після прем'єри «Украденого щастя» писала: «П'єса Франка... зробила могутнє враження... То не ідилія народу, витворена тільки розумом, не солоденька фантастична річ, то річ, створена на реальному тлі, і головна її користь для народу — правда, яку так рідко знайдете у так званих «народних» п'єсах».
Виставою драми на сцені Київського державного академічного українського драматичного театру імені І; Франка вписано славну сторінку в історію українського театрального мистецтва. Видатні майстри сцени — А. Бучма — в ролі Миколи Задорожного, Н. Ужвій, яка створила образ Анни, М. Добровольський — виконавець ролі Михайла Гурмана — з великою мистецькою силою розкрили створені Франком образи. А екранізація драми «Украдене щастя» в постановці театру, який носить ім'я письменника, дала можливість мільйонам глядачів ознайомитись із цим видатним твором.
Драматургічна творчість Франка припадає переважно на дев'яності роки. Але ще на початку своєї літературної діяльності під впливом «Слова о полку Ігоревім» він написав історичну драму «Три князі на один престол» (1874), а роком пізніше — «Славой і Хрудош» (залишилась незакінчена). Крім цих ранніх спроб, драматургічна спадщина Франка складається з чотирьох п'єс великого розміру і п'яти одноактних.
Найвизначнішими творами є п'єси «Сон князя Святослава», «Рябина», «Учитель». Вершиною драматургічного таланту Франка є його драма з сільського життя «Украдене щастя», написана 1893 року. В основі п'єси лежить народна «пісня про шандаря», яку записала приятелька Франка Махайлина Рошкевич у 1878 році в селі Лолині Стрійського повіту.
За жанром «Украдене щастя» — соціально-психологічна драма, сюжет якої являє собою традиційний «любовний трикутник»: Михайло Гурман — Анна — Микола Задорожний.
У кожного, хто знайомиться з п'єсою, природно постає питання: у кого ж вкрадено щастя і хто украв?
Відповісти однозначно на це питання неможливо. Річ у тім, що жоден з трьох головних персонажів повного щастя ніколи не зазнав: Анну обманом розлучили з бідним парубком Михайлом, видали за набагато старшого нелюба; Михайло опинився в австрійській армії, а далі в жандармах, остаточно зіпсувавши свій і до того нестриманий характер; працьовитий бідняк Микола бачить тугу Анни і радий хоча б невеличкій її прихильності. Та розпались й ті убогі уламки щастя, коли з'явився у селі жандарм — тепер явно властолюбний, озлоблений на людей Михайло Гурман. І давні кривди, і спалах давнього кохання, і крах сім'ї та моральних обов'язків — усе змішалося в один клубок, загострилось до апогею.
Зав'язкою драми стала зустріч Анни з жандармом Михайлом, зустріч, що все перевернула в житті героїні. В душі жорстоко ошуканої братами жінки борються почуття обов'язку перед чоловіком, почуття жіночої честі з почуттям палкої любові, що розгорілася з новою силою. У цьому поєдинку перемагає окрадена любов, бо за нею правда.
Чесний трудівник Микола Задорожний, чоловік Анни, теж не зазнав у житті щастя. Замолоду гірко бідував. Наймитуючи у багатіїв, він збирав гріш до гроша, щоб стягтися на власне господарство. Світлим променем у житті Миколи була Анна. Та й цей промінь погас для нього. Вбитий горем, він занедбує господарство, втрачає сенс життя, намагається втопити горе в горілці. Та горілка не допомагає. Настає момент, коли Микола у своїй хаті сокирою смертельно ранить Михайла. Така розв'язка конфлікту.
Вмираючи, Михайло не видає Миколи, а всю вину бере на себе. Цей вчинок характеризує Михайла як людину, не зовсім зіпсовану умовами життя, службою в жандармерії. В Михайла частково залишилась та мужня доброта, якою він відзначався в юності. Та була вона десь на дні душі, тому й проявилася в останні хвилини життя героя.
Михайло — не причина трагедії Анни й Миколи. Він сам — змучена, душевно зранена й окрадена людина, що трагічно гине, марно намагаючись відібрати своє щастя.
Ким окрадені герої п'єси? Що загородило їм дорогу до щастя?
У своїй драмі письменник правдиво розкриває умови життя галицького села, задавленого приватницькими законами, владою землі, темнотою й забобонами. Проти тих темних соціальних сил, що крали щастя у людей, і спрямована п'єса. Драматург підводить глядача до думки, що винні у всьому суспільні порядки, за яких багатий пригнічує бідного, сильний — слабкого, освічений — темного.
1893 року п'єса «Украдене щастя» була поставлена на сцені Львівського театру і пройшла з небаченим досі успіхом, справивши величезне враження на глядача. Одна з львівських газет після прем'єри «Украденого щастя» писала: «П'єса Франка... зробила могутнє враження... То не ідилія народу, витворена тільки розумом, не солоденька фантастична річ, то річ, створена на реальному тлі, і головна її користь для народу — правда, яку так рідко знайдете у так званих «народних» п'єсах».
Виставою драми на сцені Київського державного академічного українського драматичного театру імені І; Франка вписано славну сторінку в історію українського театрального мистецтва. Видатні майстри сцени — А. Бучма — в ролі Миколи Задорожного, Н. Ужвій, яка створила образ Анни, М. Добровольський — виконавець ролі Михайла Гурмана — з великою мистецькою силою розкрили створені Франком образи. А екранізація драми «Украдене щастя» в постановці театру, який носить ім'я письменника, дала можливість мільйонам глядачів ознайомитись із цим видатним твором.
